Українську мову обмежували, забороняли і відміняли протягом останніх чотирьох сторіч. Офіційно - циркулярами, указами, законами, анафемами тощо. За цей час українська загартувалася так, що навряд чи зверне увагу на якихось там депутатів.

"Історична Правда" пропонує згадати, скільки разів за останні 400 років намагалися обмежити вживання української.

---------

1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.

1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на "кіевскія новыя книги" П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

Диякон УПЦ МП про анафему Мазепі. Чи існує вона досі?

1729 — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.

1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.

1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.

1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.

1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.

1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.

1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.

1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може".

Консул Росії: Україну придумали австріяки, а українську мову - комуністи

1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.

1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.

1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути обрусіння".

1876 — Емський указ Олександра  про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.

1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1884 — заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

1888 — указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.

1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

1911 — постанова VII-го дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.

"Жидо-мазепинцы". Як чорносотенці агітували проти ювілею Шевченка

1914, 1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.

1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У "теорії" боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.

1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.

1924 — закон Румунського королівства про зобов'язання всіх "румун", котрі "загубили матірну мову", давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925 — остаточне закриття українського "таємного" університету у Львові

1926 — лист Сталіна "Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У" з санкцією на боротьбу проти "національного ухилу", початок переслідування діячів "українізації".

1933 — телеграма Сталіна про припинення "українізації".

1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.

1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи "за вороже ставлення до держави і румунського народу" всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.

1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей", відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.

1947 — операція "Вісла"; розселення частини українців з етнічних українських земель "урозсип" між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.

Акція "Вісла" - останній акт польсько-української трагедії

1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.

1960-1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.

1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського "Енеїда".

1974 — постанова ЦК КПРС "Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", де вперше проголошується створення "нової історичної спільноти — радянського народу", офіційний курс на денаціоналізацію.

1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках" ("Брежнєвський циркуляр").

1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік" ("Андроповський указ").

Книговидання в УРСР: скільки російською і скільки українською

1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи".

1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.

1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

1989 — постанова ЦК КПРС про "законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної".

1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

2012 - прийняття Верховною Радою України проекту Закону "Про основи державної мовної політики", який загрожує значним звуженням сфери використання української мови у ключових сферах життя в більшості регіонів України.

Джерело: ZAXID.net

Читайте також:

Чечетов плутає "руський" з "російським". "Мне ничего не надо знать"

Ніхто з науковців не схвалив проект закона про мову

Думки про рідний донецький край. Чому забували мову у 1970-ті

Попередня версія списку:

Русифікація та утиски української мови в Московії та Російській імперії

• 1627 р. — указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета було наказано зібрати та «спалити на пожежах» книги українського друку з суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати такі книги. У Москві спалено «Євангеліє учителноє» К. Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та «Катехізис» Лаврентія Зизанія^[73][74].
• 1677 р. — Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.
• 1689 р. — синод російської православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати перший том «Четьї-мінеї» Дмитра Ростовського.
• 1690 р. — московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, перший том книги «Четьї-мінеї» Данила Заточника було наказано спалити.
• 1693 р. — лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
• 1709 р. — указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, «щоб у них ніякої різниці не було».
• 1720 р. — указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, на Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, «щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них» не було.
• 20 грудня 1720 р. — Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб «в усіх монастирях, що залишаються в Російській державі, продивитися та вилучити давні грамоти та інші куртуазні листи оригінальні, а також книги історичні, рукописні та друковані [українською мовою]».
• 1721 р. — наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у «синодальну контору» для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора.
• 1724 р. — друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з російськими. На таку ж суму і за таку ж «провину» оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
• 1729 р. — наказ Петра І про переписування в Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.
• 1740 р. — російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.

Переписи 1740 — 1748 р.р. свідчать, що у семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних.

• 1748 р. — наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
• 1750 р. — після скасування «Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ» у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
• 1755 р. — наказ Синоду Києво-Печерській лаврі перекласти російською мовою «Четьї-мінеї» Дмитра Ростовського та Києво-Печерський патерик.
• 1763 р. — указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
• 1764 р. — скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
• 1765 р. — ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
• 1766 р. — Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
• 1769 р. — Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
• 1782 р. — Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
• 1784 р. — Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
• 1785 р. — наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
• 1786 р. — Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
• 1789 р. — у Ст.-Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.
• 1811 р. — закриття Києво-Могилянської академії.
• 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського братства.
• 1853 р. — покалічено видання «Літопису» Г. Граб'янки.
• 1862 р. — закрито українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа».
• 18 липня 1863 р. — Циркуляр № 394 або Валуєвський циркуляр (рос. Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г.): «[…] ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, […] наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі».

• 1864 р. — тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 р. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 р., туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ з Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
• 1869 р. — законом чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.
• 30 травня 1876 р. — Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав.

[...] Не допускати ввезення в межі Імперії, без особливого на те дозволу Головного Управління у справах друку, будь-яких книг, що видаються за кордоном малоросійським наріччям.
Заборонити в Імперії друк, на тому ж наріччі, будь-яких оригінальних творів чи перекладів, за виключенням історичних пам'яток, але з тим, щоб і ці останні, якщо [вони] належать до усної народної словесності (як-от пісні, казки, приказки), видавалися без відступлення від загальноросійської орфографії (тобто не друкувалися так званою «кулішівкою»).
[...] Заборонити також будь-які на тому ж наріччі сценічні вистави, тексти до нот і публічні читання (як такі, що мають наразі характер українофільських маніфестацій).
Подтримати газету «Слово», що видається у Галичині в напрямку ворожому українофільському, назначивши їй хоча б невелику, але постійну субсидію [збоку дописано: «1000 крб. з сум III жанд., до тексту [...] не вводити, а лише мати на увазі»], без якої вона не може продовжувати існування і повинна буде припинити [діяльність].
[...] Посилити нагляд з боку місцевого навчального начальства, щоб не допускати у початкових училищах викладання будь-яких предметів малоросійським наріччям.
[...] Звернути серйозну увагу на особовий склад викладачів в навчальних округах Харківській, Київській та Одеській, вимагаючи від попечителів цих округ іменного списку викладачів з позначкою про благонадійність кожного щодо українофільських тенденцій та тих, що позначені як неблагонадійні чи сумнівні, перевести у великоросійські губернії, замінивши уродженцями цих останніх.
[...] Визнавалося б корисним взяти за загальне правило, щоб в навчальні установи округ: Харківської, Київської та Одеської призначити викладачів переважно великоросіян, а малоросіян направляти до учових закладів С.-Петербурзької, Казанської та Оренбурзької округ.

• 1881 р. — закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, постановка українських вистав залежала від місцевої адміністрації.
• 1888 р. — указ Олександра ІІІ «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».
• 1889 р. — у Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
• 1892 р. — російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
• 1894 р. — заборона ввезення українських книг з-за кордону.
• 1895 р. — заборона української читанки та українських книг для дітей.
• 1903 р. — на відкритті пам'ятника І. Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
• 1905 р. — Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
• 1906 і 1907 р.р. — закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.
• 1908 р. — указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
• 1910 р. — указ П. Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.
• 1914 р. — указ Миколи II про заборону української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською; розгром товариства "Просвіта"; зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка
  

В радянський період

• 1929–1930 рр. — арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури, УАПЦ — за належність до "Спілки визволення України".
• 1932 р. — ліквідація всіх літературних організацій та утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
• 1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам'яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.
• 1934 р. — розстріл у Харкові 34 літераторів, серед яких були К. Буревій, О. Близько, І. та А. Крушельницькі, Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Яловий та інші за стандартним на той час обвинуваченням "в организации подготовки террористических актов".
• 1938 р. — постанова "Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР" і посилення русифікації України згідно зі спеціальним рішенням XIV з'їзду КП(б)У.
• 1946 р. — ліквідація греко-католицької церкви й підпорядкування її Російській православній церкві. Постанова пленуму ЦК КП(б)У "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури, різка критика часописів "Вітчизна" й "Перець".
• 1946–1949 рр. — ліквідація українських культурних здобутків — "ждановщина".
• 1947 р. — Л. Каганович проводить нову "чистку" серед культурницьких кадрів, звинувачуваних в "українському буржуазному націоналізмові".
• 1951 р. — погромні статті в газеті "Правда" проти "націоналістичних ухилів в українській літературі та мистецтві".
• 1958 р. — постанова пленуму ЦК КПРС "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти"; Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилення зросійщення України (зокрема, про не обов'язкове, а "за бажанням батьків" вивчання української мови в російських школах України).
• 1961 р. — нова програма КПРС проголосила політику "злиття націй" і подальше зросійщення союзних республік.
• 1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР. 1965 р. — перша велика хвиля арештів українських діячів (П. Заливаха, Б. та М. Горині, С. Караванський, В. Мороз та ін.).
• 1967–1971 рр. — арешти В. Чорновола, А. Лупиноса, ініціаторів "Листа творчої молоді Дніпропетровська" проти зросійщення, убивство А. Горської, підпал Видубицького монастиря, нищення могил Січових стрільців у Львові.
• 1972 р. — друга велика хвиля політичних арештів (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Іван та Надія Світличні, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, О. В. Романюк — згодом патріарх Володимир УПЦ КП та десятки інших).
• 1977 р. — арешт і суд членів Української Гельсінської групи та ін. (М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, Г. Снєгірьов, Л. Лук'яненко та ін.). 1978 р. — директива колегії Міносвіти УРСР про "Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки".
• 1979 р. — чергова хвиля арештів українських діячів (О.Бердник, Ю. Бадзьо, Ю.Литвин, М.Горбаль — усі вони отримали максимальний термін ув'язнення в таборах суворого режиму з подальшим засланням). Убивство композитора В. Івасюка. Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.
• 1983 р. — постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови у школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури ("Андроповський указ") та директива колегії Міносвіти УРСР "Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки", спрямована на посилення зросійщення.
• 1989 р. — постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло — російську) в СРСР.
• 1990 р. — постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.