Захистимо рідну мову!
Офіційний сайт Страйкому Стрийщини
ГоловнаРеєстраціяВхід Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Статті [12]
Матеріали для роздумів [14]

Банду - геть!

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Головна » Статті » Статті [ Додати статтю ]

Мова. Висновки
Прийняття 5 червня Верховною Радою за основу законопроекту Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики» викликає різні емоції. Спостерігаючи за святковим настроєм комуно-регіоналів, можна скрипіти зубами та дивуватися, як їм, при їхній інтелектуальній убогості та вираженій у багатьох зовнішніх ознаках розумовій неповноцінності, вдається раз за разом у потрібний момент сконцентруватися і зробити те, що вони вважають за потрібне. Дивлячись на розгублену через таку блискавичну, на 32-ій секунді, поразку нокаутом опозицію, можна гидливо сплюнути зі словами: «тільки ще більш бездарна опозиція дозволяє існувати такій бездарній владі». Можна задоволено посміхнутися, переглядаючи відео, коли люди вміло та завзято лупцюють «беркутівців» та решту міліціонерів, безчестять їх, зриваючи погони і демонструючи купки таких трофеїв в Інтернеті. Так, нажаль, є вже така традиційна народна «розвага».

 Але можна спробувати зробити і певні висновки. Чи могла опозиція не допустити прийняття законопроекту? Могла. Якби її лідери хоч чимось відрізнялися від «тушок», яким продавали місця в партійних списках. Бо різниці немає. Лідери прагнули відшкодувати власні витрати на виборчу кампанію, ще й заробити. «Тушки» потім пішли робити теж саме – відшкодовувати заплачене лідерам і заробляти, вже з рук регіоналів. Що й дисципліновано робили, голосуючи «правильно».

 По-друге, лідери опозиції могли спробувати повторити свій успіх у сесійній залі зразка 24 і 25 травня. Принаймні спробувати. І план, виявляється, мали. Але якось так негарно сталося – оконфузилися. Ціла купа парламентських захисників мови побігли табуном на вулицю плескати язиками перед виборцями. Залишилися ті, хто таки переживав більше за результати саме цього голосування. А не того, котре відбудеться аж 28 жовтня. Проте залишений командувати в сесійній залі Кожем’якін «заплутався», коли подавати сигнал «до бою». Бачте, Литвин виявився хитрішим, поміняв, нібито, питання місцями. А народні депутати виявилися не готовими до такої абсолютно несподіваної підступності відомого своєю порядністю спікера. Лише Андрій Парубій виявися здатним до оперативного мислення та реагування, та один в полі не воїн. Зате Кожем’якін цілком заслужив право отримати чергове генеральське звання СБУ.

 Жалюгідно виглядали на вулиці Турчинов з Яценюком в перші миті, коли дізналися, що голосування вже відбулося. Дивним був їхній подальший спільний діалог з Одаричем російською мовою, як і де краще встановлювати намети на захист мови української. Розгублені «народні трибуни» то влаштовували ритуальні спроби в оточенні надійних особистих охоронців прокласти собі шлях крізь «Беркут», а, переконавшись, що люди підтримувати цей спектакль не збираються – спробували змінити напрям атаки і повели поріділий натовп «штурмувати» фан-зону Євро та влаштовувати там «безстрокову акцію протесту» невідомого формату. Можливо, Турчинов думав вигадати формат на місці. Проте напружувати розум не довелося – на Майдані міліція без особливих зусиль розігнала рештки протестувальників. Вистава закінчилася, дякуємо всім. Завісу!

 Опозиція зараз буде виправдовуватися («підступний Литвин», «не встигли»), критикувати ПР, КПУ, частково – Литвина і окремих «тушок», а головне ? пропагувати українськість і себе, як її захисників. З тезами: «ми програли сьогодні, але ще буде друге читання», «Янукович може його не підписати», «а ще буде подання в Конституційний суд», «за цей час ми точно переможемо за вашої підтримки восени!».

 Позапартійна громадськість, що об’єднала зусилля в рамках кампанії «Займіться ділом, а не язиком!», була просто шокована. Дії (точніше, бездіяльність) «об’єднаної» (відтак, двічі бездарнішої) опозиції називали змовою з регіоналами, «штурми» Турчинова – відвертою провокацією. Проте дошукуватися істини серед варіантів «регіонали та опозиція домовилися, щоб кожен зіграв власну епатажну роль перед власним електоратом», «все зрадив тільки Кожем’якін» чи «Литвин справді найхитріший» ? справа, можливо, й цікава. Та неефективна.

 Чи була змова, чи була зрада – питання. Але патологічна політична імпотенція «об’єднаної опозиції» та персонально її лідерів – факт, мотивація – справа другорядна. Якщо в тамтешніх головах ще залишилося хоч краплина розуму, окрім діаграм з рейтингами, є ще час подумати. Коли 28 жовтня українці голосуватимуть, вибір буде невеликий. «Об’єднана опозиція» (2-нулева) набере в будь-якому випадку набагато більше, ніж 0%. Але коли мовні ігрища переростуть у громадський конфлікт, тоді відповідати за все доведеться не тільки тим, хто натискав кнопки, але й тим, хто їм це дозволив. А мотивація їхня людям буде нецікава.

 Втім, залишається ще справа тих, хто кнопки тиснув. В цьому контексті доброю ініціативою є спроба «Відсічі» розгорнути кампанію задля пониження рейтингу ПР та її окремих представників (авторів законопроекту) на Східній Україні. Проте критику не можна обмежувати лише до керівників партії, авторів законопроекту чи народних депутатів з фракцій ПР, КПУ або «тушок». До цієї справи потрібно підходити комплексно і почати масштабну інформаційну кампанію проти кожного індивідуального члена ПР, КПУ тощо (депутата місцевої ради, керівника осередку, рядового партійця). Адже винні Янукович, Азаров, Клюєв, Табачник, Литвин, Симоненко – але Писарчук у Львові, Муц – в Тернополі, сільський голова Іван Іванович – десь в якійсь Семенівці – то все зовсім інші, нормальні люди, господарники.

 Аж ніяк. У Партії регіонів невинних немає. Всі вони винні у розграбуванні України, нищенні української освіти, культури, а тепер і мови. Той, хто голосував, підписував розпорядження, винен так само, як і рядовий член їхньої партії, який мовчить і не спалив прилюдно партійний квиток. Кожен, хто є членом ПР, є співучасником злочинної діяльності, і за колективний злочин кожен повинен нести індивідуальну моральну відповідальність. Українці повинні знати це, пам’ятати та зневажати їх усіх і кожного зокрема. Ось це тепер – Українська Справа і Український Обов’язок!

 Юлій Хвещук

Юрко Антоняк
http://politiko.ua/blogpost82378




Категорія: Статті | Додав: kopen (22.06.2012)
Переглядів: 326 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Статті
[22.08.2012][Матеріали для роздумів]
Стенограма проголошення Незалежності - 1 (0)
[22.06.2012][Матеріали для роздумів]
Проект 9073 (2)

Copyright MyCorp © 2017 Створити безкоштовний сайт на uCoz