Депутат Колесніченко продовжує свою "благородну" справу з промивання мізків. Нещодавно він з пафосом відрапортував про черговий успіх. Виявляється, необхідність прийняття законопроекту "Про засади державної мовної політики" підтримали в Інституті філології Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.
Нібито таким є експертний висновок Інституту. Але чи це так насправді?

Пам’ятаєте совєцьку приказку: "Хто в армії служив, той у цирку не сміється"? Тепер, здається, в цирку не сміятимуться усі ті, хто прочитав текст знаменитого закону Колесніченка-Ківалова про засади державної мовної політики.
Читачу! Якщо ти ще не встиг припасти до цього сакрального джерела, запрошуємо до компанії - разом насолодитися мудрістю і далекоглядністю наших можновладних стратегів. Повір, воно варте того.

Більшість медійних відгуків на поки що зірвану опозицією спробу ухвалити загрозливий для української мови законопроект стосувалися саме спроби ухвалити й зустрічного намагання не допустити.
Пікантну "картинку" депутатського мордобою супроводжували розмірковування про те, якої виборчої користі чи шкоди може завдати тим чи тим партіям його (не)ухвалення та як особиста роль головних учасників "екшну" – реґіонала Вадима Колесніченка й нашоукраїнця Андрія Парубія – позначиться на їхніх власних виборчих шансах.

Радикалізація мовного питання може принести владі більше шкоди, аніж користі. В тому числі і на перспективу 2015 року, бо ніколи Президентом всієї країни не буде людина, яка зараз стане по один із берегів Дніпра. Експерти застерігають, що мовний законопроект вже поділив Україну на 13 та 14 регіонів, далі може загостритися і релігійне питання, бо київський патріархат говорить українською, а московський – російською, а далі процеси можуть стати некерованими. Які наслідки матимуть передвиборчі ігри з мовним питанням для України?

Прийняття 5 червня Верховною Радою за основу законопроекту Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики» викликає різні емоції. Спостерігаючи за святковим настроєм комуно-регіоналів, можна скрипіти зубами та дивуватися, як їм, при їхній інтелектуальній убогості та вираженій у багатьох зовнішніх ознаках розумовій неповноцінності, вдається раз за разом у потрібний момент сконцентруватися і зробити те, що вони вважають за потрібне. Дивлячись на розгублену через таку блискавичну, на 32-ій секунді, поразку нокаутом опозицію, можна гидливо сплюнути зі словами: «тільки ще більш бездарна опозиція дозволяє існувати такій бездарній владі». Можна задоволено посміхнутися, переглядаючи відео, коли люди вміло та завзято лупцюють «беркутівців» та решту міліціонерів, безчестять їх, зриваючи погони і демонструючи купки таких трофеїв в Інтернеті. Так, нажаль, є вже така традиційна народна «розвага».