Головна » 2012 » Липень » 4 » Триста спартанців Українського Дому, відео
13:39
Триста спартанців Українського Дому, відео
Завдяки кільком сотням відчайдухів, які вистояли під Українським Домом, мовний злочинопроект не був підписаний.
Пишу
про першу ніч протесту опозиції біля Українського дому та вранішній
зрив прес-конференції Януковича. Адже я впевнена, це історичний момент –
хто був під Українським домом, той був свідком зародження майбутнього
Майдану, який так нині необхідний країні.
Хтось може покепкує:
"Який Майдан? Ну, не пустила опозиція Януковича на прес-конференцію.
Знайшли героїв? Купка дрібних хуліганів..."
Ні, та ще раз ні! Це прекрасна акція, і хоч маленька, але достойна перемога.
Президенту
країни, який разом зі своєю більшістю в Парламенті шулерським методом
(як на катрані в грі в наперстки) провів такий болючий для українців
"закон про мови", було продемонстровано, що в цій країні є люди, які
готові на опір.
Під Українським Домом ці люди довели, що вони
готові кістьми лягти, але попередити Президента, що не слід топтати їх
національну гідність.
Їх була лише купка? Так! Але в нинішніх
умовах це вже – успіх. Бо нині клан Януковича захоплено грабує все
направо та на ліво, користуючись бажанням українців залізти в свої "хати
з краю", ніби равлик у мушлю. Наприклад, мільйони українців, які їздять
залізницею, без обурення і протестів, абсолютно спокійно спостерігають,
як влада знищує соціальні пасажирські перевезення. Люди байдужі, що
забирають у них залізницю, яка справно 20 років служила українцям з
невеликими доходами. Тепер залізницю чекає доля Чорноморського
пароплавства. Цим мільйони пасажирів залізниці звичайно не задоволені,
але не виходять протестувати, вважаючи, що за них це повинні робити
інші. А де взяти цих "інших"?!
На щастя, 5 липня під Українським Домом зійшлися ці "інші". І це вже перемога!
А тепер поясню детальніше, що я маю на увазі.
Коли
люди ввечері 4 липня почали збирати під Народним Домом, вони знали на
що йдуть. Вони знали, що Віктор Янукович не потерпить їх протесту під
приміщенням, де він збирався бути вранці на прес-конференції. Адже
Віктору Федоровичу притаманна така риса, як маніакальна переляканість.
Він ніколи не прийде на публічну подію, якщо периметр навколо не
оточений Беркутом, а далі народом з гаслами "Янукович наш пупсік", а
далі знову кільцем Беркуту. Щоб ближче, ніж за кілометр, ніхто з чужих
не підійшов.
Знову ж таки, не їхати на анонсовану подію для
Віктора Федоровича не "по-панятіям" і вияв слабкості. Отож люди, які
збиралися під Українським домом, знали, що їх будуть "зносити". Зносити
жорстоко і криваво, але вони "підтягувалися" під Народний Дім.
Перша
сутичка з "Беркутом" ввечері продемонструвала, що тут небезпечно.
"Беркут" тоді відступив, бо силовики вдарили малим ресурсом, не очікуючи
таке завзяття опозиціонерів. Але народ знав, що "Беркут" повернеться
знову і з новими силами.
Подальший хід подій показав, що так і
буде – опівночі всі підступи до Українського Дому були вщерть заповнені
"Беркутом". Шеренги бійців стояли не лише обабіч колишнього музею
Леніна, а також вище в парку, в підземних переходах, на майданчику біля
греко-католицької церкви. Їх була сила-силенна, але захисники мови були
налаштовані рішуче, на супротив.
Перебиралися різні варіанти, як
вистояти. Загальна думка щоправда була песимістична: мовляв довго не
протримаємося. Відповідно, були навіть відчайдушні пропозиції –
спробувати захопити Український дім, мовляв, "як помирати – так з
піснею".
Але від неї відмовилися – і сили були не ті, і знову ж
таки, у опозиціонерів був козир – протест не був заборонений, тому не
хотілося виходити з правового поля.
Тому було прийняте рішення –
коли піде "Беркут", стати в лави навпроти парадного входу, і так плече
до плеча стояти і не рушати з місця. Просто стояти. Одночасно просте і
складне завдання!
Був серед нас дядько із дзвоном, який
повідомляв про рух в рядах "Беркуту". Тоді люди схоплювалися з місць,
вставали в лави і чекали над собою розправи.
І кожною нічною
годиною нас ставало все менше. Під самий ранок може лише... 300
сміливців. Але це невелика кількість готова була стояти до кінця.
І
було дивно, чому Беркут не б'є. Таку купку знести елементарно. Та й
люди вже втомилися – важко всю ніч налаштовувати себе на те, що тебе
будуть вбивати, а ти повинен вистояти.
Хоча, не зважаючи на такий
внутрішній екстрім, в перервах між сигналами тривоги все виглядало
доволі мирно. Куняв Беркут – бійці порозсідалися на сходах, звісили
голови на груди. Опозиціонерам було зручніше. Їм принесли каремати і
деякі мирно спали просто під відкритим небом. Але більшість все-таки
чатувала. Деякі "обробляли" "Беркут". Сашко Лірник розповідав їм кумедні
історії з життя козаків – навіть викликав кілька усмішок на
солдафонських обличчях.
Зрештою, наприкінці ночі "Беркут", що
чатував по-сусідству з опозицією, був геть деморалізований. Якби там не
було, але важко калічити людей, з якими провів спільну ніч. Але навіть
це не вселяло оптимізму, бо ми знали, що "Беркут", який всю ніч
протримали в підземних переходах під Європейською площею, не має жодних
сентиментів.
Під ранок таке напруження надзвичайно всіх втомило.
Люди знали, що штурм обов'язково буде, але чекати вже не мали терпцю.
Тому, коли близько восьмої біля Європейської площі закружляли нові
автобуси з Беркутом, опозиціонери це зустріли ледь чи не з захватом.
"Скільки же їх! Поважають нас!!!", – чулися захоплені вигуки. Всі ж розуміли, що скоро почнеться.
Хоча,
відверто кажучи, було досить моторошно. Автор колись в 2001 році на
власному досвіді переконався, що таке "Беркут", якому даний наказ
калічити. Це коли ти лежиш на асфальті, а троє тебе завзято місять
ногами, не оминаючи голову. Це коли думаєш, що кінець. А тут все до
цього йшло.
Але атака знову затримувалась. Це зіграло на руку
опозиції – зранку до Українського Дому "підтягнулися" нові люди. Тому,
коли нарешті пішов наказ штурмувати, Беркут зустрів відчайдушній опір
кількох тисяч людей. В першій лінії силовиків зустріли депутати і лідери
опозиції, навіть Яценюк особисто! Але вистояли в першу чергу завдяки
хлопцям зі "Свободи", які зайняли найважчу, найнебезпечнішу ділянку біля
скляного фасаду Українського дому. Там було досить страшно, адже скло
не витримало – тріснуло почало сипатися гострими шматками. Потім пішла
газова атака, але захисники мови встояли і навіть зуміли, зрештою,
відтиснути "Беркут" на кілька кроків назад.
Автор в час цієї
атаки зумів опинитися з тилу силовиків і, в силу своїх можливостей,
руйнував задню шеренгу "Беркутівців" (трьох вдалося відтягнути).
Нестерпно запахло газом... А як же було тим, що тримали оборону спереду?
Але вони вистояли!
Так "Беркут" і не зумів взяти Український дім
в кільце. Зупинився. А через деякий час відступив. Зрештою, міліціонери
були відкликані з під Українського о Дому, опозиція щасливо плескала в
долоні, люди обнімалися. Адже сталося неймовірне – вистояли! Люди змогли
дати опір і показати, що вони є і треба з ними рахуватися.
Це була маленька, але перемога!
Перемога
в безнадійній справі! В принципі, ми змогли вистояти лише тому, що
"Беркуту" не був даний наказ калічити людей. Якби був наказ, знесли би
без сумнівів. Чому цього наказу не було?
Можливо тому, що під
Українським Домом якраз зібралися люди, що були готові на все. Якби був
наказ калічити, люди однаково б стояли й пролилася б кров. Знов таки,
лідери опозиції теж стояли разом з усіма, і тому теж без сумніву
постраждали б. А це геть негарно виглядало б в західному світі. Можливо,
тому не було наказу калічити? Може тому Беркут стримувався? А він
справді стримувався. Був в мене такий цікавий діалог. Я опинилася в
перших рядах, коли "Беркут" пішов в атаку. Причавили мене капітально, я
встояти не можу, наша лава піддається. З останніх сил б'ю ногою
найближчого в "одне місце". Воно звичайно у них прикрито, але кудись я
таки вдало потрапила, бо той шипить мені: "А як ми зараз ногами тебе
дружньо, що буде?". "Кранти" будуть, -кажу, – І всі тут це знають, але
будемо стояти і під ударами". "Мої" "беркутів ці" якось охололи.
Також
хочу сказати пару слів тим, хто жаліє "Беркут", якому дісталося від
нас. Ми протистояли не "Беркуту", не цим хлопцям в шоломах, ми
протистояли системі, шулерству та захищали свою національну гідність.
Нажаль, саме "Беркут" був в той момент знаряддям в руках нинішньої
бандитської влади. Тому доводилося демонструвати свою готовність до
опору саме "Беркуту", хоча хотілось би бачити на місці хлопців в шоломах
особисто Януковича, Калашнікова, Колісніченка та інших.
Але
нажаль вони послали прикривати свої злочинні дії "силовиків". Тому
довелося "тренувати" "Беркут", якій навіть теоретично не міг особливо
постраждати від дій простих неозброєних людей.
Зате акція
опозиції під Народним домом продемонструвала, що в країні вже є люди,
які готові стояти до останнього. Є триста спартанців, яким не страшно
каліцтво та в'язниця. А це означає, що у країни є шанс вибратися з під
опіки бандитського клану. Ми будемо збиратися по триста людей, але
готових на все. По три тисячі, але готових на все. Ми не відступимо.
Тому нас з часом ставатиме більше. А якщо навіть нас знищать, це
розбудить країну. Акція під Українським домом показала, що Майдан буде!
Сподіваюсь, це зрозуміли і на Банковій, і зараз хоча б притримають коней
і не будуть настільки нахабно ламати економіку країни, а також
національну гідність українців.
Принаймні, вже очевидно, що це дійшло до спікера Литвина. Проблема підписання мовного злочинопроекту цьому – підтвердження.
